З часу прийняття Кримінального процесуального кодексу і дотепер не зустрічалося, на жаль, жодного обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, які повністю відповідали б вимогам кодексу. Як правило, незалежно від того, хто складав ці процесуальні документи — ГПУ чи рядовий слідчий, у них допускаються однакові, типові помилки. Проаналізуємо їх, а також наслідки повернення обвинувального акта.
Обвинувачений під підозрою
Питання форми та змісту обвинувального акта регулюється стст.109, 110, 291 КПК. Як правило, всупереч п.5 ч.2 ст.291 КПК, в цьому документі не
повністю викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор та слідчий уважають установленими, а також відсутній такий важливий елемент, як формулювання обвинувачення. Замість цього обвинувальний акт дублює повідомлення про підозру, що є неприпустимим.
Зокрема, він має містити викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор уважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення й статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст.291 КПК).
Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.
Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об’єктивної сторони та кваліфікуючих ознак. Досить часто (навіть увироках), судді пишуть: «…скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.191 КК, а саме — привласнив чи розтратив чуже майно, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні». Відразу виникає питання: так що він конкретно зробив чи не зробив? Це є наслідком або неконкретного формулювання обвинувачення, або, як правило, відсутності такого формулювання.
Нерідко в обвинувальному акті викладені лише зміст підозри, а також частина тих фактичних обставин правопорушення, у вчиненні якого підозрювалася особа, і правова кваліфікація. За таким «обвинувальним актом» особа має статус не обвинуваченого, а підозрюваного, оскільки відповідно до положень ст.277 КПК це становить зміст повідомлення про підозру.
Ступінь «детальності» за ЄСПЛ
Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісний і повний її захист і, як наслідок, має бути беззаперечною підставою для скасування вироку.
Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав
людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».
У рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої
обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».
У рішенні від 9.10.2008, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано: «Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення».
В цьому ж рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.
Вирок щодо неконкретного злочину
Питання формулювання обвинувачення не є новелою в розумінні кримінального процесуального законодавства. Воно неодноразово порушувалося і за часів дії КПК 1960 року.
Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду своєю ухвалою від 6.07.2022 задовольнила частково касаційну скаргу захисника Н., подану в інтересах засудженого Ж.; вирок Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 15.12.2021 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.02.2022 щодо Ж., С., і С.О. скасувала, а справу направила на нове розслідування у зв’язку з відсутністю конкретного формулювання обвинувачення.
Із ухвали ВС: «Згідно зі ст.275 КПК суд розглядає справу в межах пред’явленого обвинувачення. Відповідно до змісту стст.132, 223 КПК документи органу досудового слідства, які містять формулювання обвинувачення, повинні відображати всі елементи складу злочину, у скоєнні якого обвинувачується особа. Натомість у цій справі формулювання обвинувачення було неконкретним і не давало можливості суду для постановлення будь-якого вироку, що мало бути підставою для її
повернення на додаткове розслідування в порядку ст.246 КПК».
Із цього ВС робить висновок: суд, постановляючи вирок у межах неконкретного обвинувачення, що не містило всіх обов’язкових елементів складу злочину, повторив його недоліки і таким чином постановив незаконне й необгрунтоване рішення.
Істотне порушення
Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення — це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом. Разом з цим ч.1 ст.337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його мжах, крім випадків, передбачених цією статтею.
Отже, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним. Адже відповідно до ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення,
визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів, статті відповідного закону, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, адже правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.
У більшості випадків апеляційні суди скасовують вироки у зв’язку з відсутністю в обвинувальному акті формулювання обвинувачення і направляють справу на новий розгляд. При цьому зазначають: «Викладене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухваленню законного й обгрунтованого рішення по суті обвинувачення, що відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.409, ч.1 ст.412 КПК є підставою для його скасування».
Вказане дає можливість установити, що є «формулюванням обвинувачення» і що саме в розумінні п.5 ч.2 ст.291 КПК («Обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування») повинен містити обвинувальний акт.
Що «забувають» у реєстрі?
Згідно зі ч.2 ст.109 КПК реєстр матеріалів повинен містити:
- номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
- реквізити прийнятих процесуальних рішень;
- вид заходу забезпечення, дату і строк його застосування.
Всупереч вимогам п.1 ч.2 ст.109 КПК такий реєстр зазвичай не містить відомостей про час проведення процесуальних дій, а лише про дату.
Відповідно до ч.4 ст.278 КПК дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, як правило, в реєстрі відсутні будь-які дані щодо внесення до ЄРДР відомостей про скоєння кримінального правопорушення конкретною особою.
Не зустрічалося жодного реєстру, який містив би інформацію про складення обвинувального акта, що на підставі ч.4 ст.110 КПК також є процесуальним рішенням.
Досить часто, на порушення п.3 ч.2 ст.109 КПК, реєстр не містить строків застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а лише їх дату.
Всупереч п.2 ч.2 ст.109 КПК у розд.II реєстру «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» слідчі не зазначають відомостей, вказаних у розд.III «Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані під час досудового розслідування», або перелічують не всі.
Строк для усунення недоліків
Питанням повернення обвинувального акта присвячений лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 3.10.2021 №223-1430/0/4-12.
Так, під час підготовчого засідання суд має право повернути прокуророві обвинувальний акт,
клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, якщо вони не відповідають вимогам стст.291, 292 КПК. Зокрема, якщо ці документи містять положення, що суперечать одне одному; в них наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; вони не підписані слідчим (крім випадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; до них не долучено передбачені законом додатки.
В більшості випадків клопотання захисту, якщо воно є обгрунтованим, суди задовольняють і повертають обвинувальний акт прокурору.
Деякі судді вказують строк для усунення недоліків. Однак чи правильно це?
Аби відповісти на це питання, проаналізуємо процесуальні наслідки повернення обвинувального акта прокурору, а саме — на якій стадії перебуватиме кримінальне провадження і яке значення це має?
Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується його закриттям або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових
заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п.5 ч.1 ст.3 КПК). Таким чином, убачається, що доки обвинувальний акт або інші процесуальні рішення, передбачені п.5 ч.1 ст.3 КПК, не будуть направлені до суду (це не стосується постанови про закриття провадження), досудове слідство триває.
Враховуючи, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким завершується досудове розслідування, доходимо висновку, що в разі його повернення прокуророві досудове слідство продовжується.
Зазвичай, обвинувальний акт прокурор направляє до суду за кілька днів (іноді — в останній день) до закінчення строків досудового розслідування. Відповідно до положення ч.1 ст.116 КПК процесуальні дії мають виконуватися у строки, встановлені ст.219 кодексу. Отже, після повернення обвинувального акта прокурору починають діяти строки, передбачені ст.219 КПК.
Як правило, слідчий і прокурор забувають про це. Тож обвинувальний акт складається та направляється до суду вже поза межами строків досудового
розслідування, тобто не уповноваженою на те законом особою.
Більше того, це має ще одне практичне значення — стосовно подовження строку тримання під вартою. Адже ч.3 ст.197 КПК не допускає можливості прийняття такого рішення за межами строку досудового розслідування (див. ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24.02.2022).
Суддя не прокурор!
Що стосується питання про встановлення строку усунення недоліків. Стаття 294 КПК визначає загальні положення щодо строку досудового розслідування, зокрема і конкретних суб’єктів, які мають повноваження подовжувати їх. Однак у цьому переліку слідчі судді та судді не вказані, а отже, не мають повноважень на подовження строку досудового розслідування.
Встановлення строків для усунення недоліків обвинувального акта та реєстру не відповідає п.5 ч.1 ст.3 КПК. Адже після його повернення адвокат має право в порядку, передбаченому ст.220 КПК, звертатися з клопотаннями про проведення тих чи інших процесуальних дій. У свою чергу слідчий, прокурор, виходячи з положень ст.220 КПК, повинні їх задовольнити або винести вмотивовану постанову про відмову. Разом з тим у момент, коли обвинувальний акт повернутий прокурору, останній теоретично може прийняти рішення про закриття провадження. Однак відповідно до ухвали суду, в якій визначено строк, прокурор змушений знову направити обвинувальний акт до суду, що суперечить вимогам КПК.
Більше того, стст.314—317 КПК не наділяють суддів повноваженнями для встановлення будь-якого строку для виправлення недоліків, а тим паче — направлення обвинувального акта до суду.
Тому те, чи звертатися до суду з клопотанням про повернення прокуророві обвинувального акта залежить від тактичного прийому та доцільності таких дій у кожній конкретній справі.