Фабула судового акта: За вироком суду, що оскаржувався захисником засудженого, особу було засуджено за те, що він шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами чотирьох потерпілих, витративши їх на власні потреби. Зокрема, з метою заволодіння грошовими коштами, зловживаючи довірою, він повідомляв потерпілим неправдиві відомості про можливість отримання прибутку шляхом використання мережі Інтернет. Пообіцявши потерпілим повернути кошти з відсотками, він шляхом перерахування коштів на його рахунки через електронну платіжну систему «Webmoney» та платіжні термінали заволодів значними грошовими коштами, що належали потерпілим.
Серед підстав для скасування вироку захисник зазначав, що в його основу судом покладено неналежні докази, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу залишила без задоволення, а вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду - без змін.
При цьому ВССУ дійшов висновку про те, що докази, покладені в основу вироку є належними.
Так, суд обгрунтовано послався як на докази вини засудженого на аудіозапис його розмов з потерпілими, його переписку з останніми в Інтернет-мережі, оскільки доступ до переписки в електронній пошті, мережі WebMoney Keeper та соціальній мережі «ВКонтакте», а також до аудіорозмов обвинуваченого та потерпілих було добровільно передано самими потерпілими шляхом надання органам досудового розслідування своїх комп’ютерів та телефонів. Таким чином, зазначені докази є допустимими, законними та не становлять таємниці приватного життя обвинуваченого, а також є підтвердженням спілкування між потерпілими та засудженим і містять важливі відомості щодо кримінальних правопорушень.
Ухвала
іменем України
13 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Квасневської Н.Д.,
суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В.,
при секретарі Асановій Є.А.,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013260010004872, за обвинуваченням
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця і мешканця АДРЕСА_1),
в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України,
за участю прокурора Парусова А.М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено:
за ч. 1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі;
за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;
за ч. 3 ст. 190 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_1 визначено 4 роки позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користьОСОБА_3 20 423 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_4 21 510 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 293 376,23 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди; на користь держави 2 451,24 грн процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2016року вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі з доповненням захисник ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, однобічність та неповноту судового слідства. Зазначає, що в основу вироку судом покладено неналежні докази, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Вказує, що суд вийшов за межі пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення. Вважає, що судом не доведено наявності у засудженого умислу на неповернення потерпілим грошей, не встановлено розмір суми боргу з урахуванням повернутих коштів, що перешкодило правильному вирішенню цивільних позовів у провадженні. Зазначає, що одні й ті ж діяння ОСОБА_1 були безпідставно кваліфіковані судом одночасно за ознакою повторності та як елементи продовжуваного кримінального правопорушення. Вказує, що поза увагою суду залишилося часткове погашення заборгованості ОСОБА_1 перед потерпілими до початку досудового слідства, що свідчить про відсутність у його діянні складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, та підтверджує цивільно-правовий характер відносин. Посилається на те, що під час розгляду провадження судом апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано відповіді на всі доводи поданої апеляційної скарги.
Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в апеляційному суді, та потерпілий ОСОБА_5 подали заперечення на касаційну скаргу захисника, у яких наводять доводи щодо її необгрунтованості та просять залишити касаційну скаргу без задоволення.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, знаходячись у районі місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2, за обставин, детально викладених у вироку,заволодів шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і витратив їх на власні потреби.
У період із вересня по 05 листопада 2013 року, діючи з єдиним умислом, з метою заволодіння грошовими коштами, зловживаючи довірою ОСОБА_3, повідомивши йому неправдиві відомості про можливість отримання прибутку шляхом використання мережі Інтернет невстановленим слідством способом, а також пообіцявши повернути кошти з відсотками, заволодів грошовими коштами на загальну суму 20 423 грн, що належали потерпілому, в тому числі отримавши їх під розписки, без наміру їх повертати.
Крім того, діючи повторно, з єдиним умислом, у період із 15 лютого 2010 року по 16 липня 2013 року ОСОБА_1 з метою заволодіння грошовими коштами, зловживаючи довірою ОСОБА_6, повідомив йому неправдиву інформацію про можливість отримання прибутку шляхом використання мережі Інтернет невстановленим слідством способом, а також про необхідність отримання коштів на ремонт автомобіля та їх повернення, заволодів шляхом перерахування від потерпілого коштів через електронну платіжну систему «Webmoney»та надання ним готівкових коштів під розписку грошовими коштами ОСОБА_6 на загальну суму 34 636,50 грн, не маючинаміру їх повертати.
Діючи повторно, з єдиним умислом,у період з 13 вересня по 13 жовтня 2013 року ОСОБА_1 з метою заволодіння грошовими коштами, зловживаючи довірою ОСОБА_4, повідомившо йому неправдиві відомості про можливість отримання прибутку шляхом використання мережі Інтернет невстановленим слідством способом та про свій намір повернутикошти з відсотками, шляхом отримання електронного платежу через електронну платіжну систему «Webmoney» і отримання під розписку та повідомлення неправдивої інформації про повернення грошових коштів заволодів грошовими коштами потерпілого на загальну суму 21 510 грн, без наміру їх повертати.
Також, діючи з єдиним умислом, повторно, у період із 15 січня 2012 року по 30 липня 2013 року ОСОБА_1 з метою заволодіння грошовими коштами, зловживаючи довірою ОСОБА_5, повідомившийому неправдиві відомості про можливість отримання прибутку шляхом використання мережі Інтернет невстановленим слідством способом та про свій намір повернення коштів з відсотками, заволодів грошовими коштами у сумі 293 376,23 грн, без наміру їх повертати, витративши ці кошти на власні потреби, спричинивши ОСОБА_5 матеріальну шкоду у великих розмірах.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, якийвважав, що касаційна скарга непідлягає задоволенню,перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги з доповненням та подані заперечення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_2 щодо незаконності засудження ОСОБА_1 аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були перевірені судом апеляційної інстанції і визнані необгрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, щоотримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Зі змісту вироку вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним. При цьому з достатньою конкретизацією встановлено та зазначено обставини, мотив та спосіб вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень. У відповідності до вимог ст. 374 КПК України у вироку суду наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність вини ОСОБА_1, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності, та наведено відповіднівисновки щодо їх належності, допустимості, достовірності й достатності для постановлення вироку.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у заволодінні грошовими коштами потерпілих шляхом шахрайства за наведених у вироку обставин підтверджено дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема показаннями ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про обставини, за яких засуджений, зловживаючи їхньою довірою та повідомляючи завідомо неправдиву інформацію, заволодів їхніми грошовими коштами. Показання потерпілих суд обгрунтовано визнав достовірними, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами у справі: зізнанням ОСОБА_1 від 05листопада 2013 року, у якому він підтверджує свій борг перед ОСОБА_3 у сумі 22 500 грн, які позичив для виводу коштів з «Webmoney», а фактично програв в азартні ігри; розписками ОСОБА_1, згідно з якими він підтверджує отримання грошових коштів у борг у ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4; даними протоколу обшуку та вилучення комп’ютерів і речей та документів, серед яких бланки розписок від імені ОСОБА_1 і банківські картки; роздруківками листів з електронної пошти, якими підтверджується факт переписки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за допомогою Інтернет-мережі; чеками про перерахування грошових коштів для ОСОБА_1 з вказівкою дати, місця переведення коштів, а також суми переводу; банківськими роздруківками про рух грошових коштів на рахунках ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, у тому числі про зняття та перерахування грошових коштів; платіжними дорученнями про перерахування ОСОБА_6 особистих грошових коштів ОСОБА_1, а також на адресу ОСОБА_7 та ОСОБА_8; квитанціями про перерахування ОСОБА_5 грошових коштів ОСОБА_1; наданими ОСОБА_4 чеками про перерахування грошових коштів ОСОБА_1; висновком комп’ютерно-технічної експертизи про наявність на наданому ОСОБА_6 мобільному телефоні «Sony Ericsson К750І» двох файлів із записами розмов із долученим DVD+R-диском із аудіозаписами розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_1; висновком комп’ютерно-технічної експертизи про наявність на мобільному телефоні «SumsungЕ900» 46 файлів, у яких вказано перерахунки коштів через термінал, а також аудіозапис розмови між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, файл якого записано на долучений оптичний диск; даними протоколу огляду речей та документів, які стосуються надання ОСОБА_5 доступу до його електронної пошти у мережі Інтернет, сукупністю інших доказів.
Необґрунтованими є посилання захисника на те, що суд мотивував свої висновки, пославшись на неналежні докази. Так, показання потерпілих щодо обставин, за яких засуджений переконував їх передати йому грошові кошти, не є показаннями з чужих слів, тому обгрунтовано визнані судом допустимими доказами. Також суд обгрунтовано послався як на докази вини ОСОБА_1 на аудіозапис розмов засудженого з потерпілими ОСОБА_6 і ОСОБА_5, його переписку з останнім в Інтернет-мережі, оскільки доступ до переписки в електронній пошті, мережі WebMoney Keeper та соціальній мережі «ВКонтакте», а також до аудіорозмов обвинуваченого та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 було добровільно передано самими потерпілими шляхом надання органам досудового розслідування своїх комп’ютерів та телефонів. Таким чином, зазначені докази є допустимими, законними та не становлять таємниці приватного життя обвинуваченого, а також є підтвердженням спілкування між потерпілими та ОСОБА_1 і містять важливі відомості щодо кримінальних правопорушень.
Доводи захисника про неправильну правову оцінку дій засудженого, які одночасно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 3 ст. 190 КК України, є безпідставними. Як установлено судом, ОСОБА_1, переконуючи потерпілих передати йому гроші без реального наміру їх повертати, протягом тривалого періоду часу діяв з єдиною метою - заволодіти грошовими коштами потерпілих шляхом обману у найбільш можливому розмірі, що свідчить про продовжуваність кримінального правопорушення. При цьому умисел щодо заволодіння грошовими коштами потерпілих не був конкретизований часом або сумою коштів.
Ретельно перевірялися судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження доводизахисника про те, що суд вийшов за межі пред’явленогоОСОБА_1 обвинувачення, та про нечітке формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті. Мотиви на спростування доводів захисника докладно викладені в ухвалі апеляційного суду.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що суд залишив поза увагою цивільно-правовий характер відносин між потерпілими й ОСОБА_1, що потягло необгрунтоване засудження останнього за кримінальні правопорушення, безпідставні. Так, суд правильно звернув увагу, що докази у справі свідчать про те, що засуджений, позичаючи у потерпілих значні суми грошей, не маючи реальних доходів та можливості їх повернути, надавав потерпілим розписки лише з метою надання вигляду їх відносинам цивільно-правового характеру й уникнення у подальшому кримінальної відповідальності за шахрайські дії.
Таким чином, дії засудженого ОСОБА_1 обгрунтованокваліфіковано за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 190 КК України. Підстав вважати, що діям засудженого надано неправильну юридичну оцінку, немає.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 419 КПК України належним чином проаналізував доводи поданої захисником ОСОБА_2 апеляційної скарги, дав вичерпні відповіді на всі його доводи і обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без задоволення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження і винести законні та обґрунтовані рішення щодо ОСОБА_1, не встановлено.
Судом касаційної інстанції в порядку п. 4 ч. 1 ст. 430 КПК України було зупинено виконання вироку Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2016 року, залишеного без зміни ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2016 року. З набранням законної сили ухвали, постановленої за результатом розгляду кримінального провадження в касаційному порядку, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зверненню до виконання.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
С у д д і : Н.Д. Квасневська Р.І. Сахно Л.В. Шибко
Следите за новостями с нашим Telegram-каналом и страницей в Facebook!