//Как изменились правила обеспечения иска в гражданском судопроизводстве

Как изменились правила обеспечения иска в гражданском судопроизводстве

У новому Цивільному процесуальному кодексі законодавець дещо змінив підхід до інституту забезпечення позову, приділивши йому більшу увагу, ніж у попередніх редакціях процесуального закону, та істотно розширивши повноваження суду в питаннях як забезпечення виконання майбутнього рішення, так і протидії зловживанням учасниками процесу правами. Як змінилися правила гри, чому перелік можливих заходів забезпечення позову є неповним та якими є особливості зустрічного забезпечення?

Неповний перелік

Заходами забезпечення позову є тимчасове обмеження прав особи тією мірою та таким чином, як це необхідно для збереження в період розгляду справи можливості безперешкодного виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Неповний перелік можливих заходів забезпечення позову наведений в ст.150 ЦПК та включає:

  • накладення арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
  • заборону вчиняти певні дії;
  • встановлення обов’язку вчинити певні дії;
  • заборону іншим особам учиняти дії щодо предмета спору, або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
  • зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
  • зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
  • передачу речі, яка є предметом спору, на зберіганняіншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
  • зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
  • арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Неповним цей перелік є тому, що законодавець передбачив можливість застосування й інших заходів, які на роздум суду зможуть повністю виконати покладені на інститут функції. За потреби суд може застосувати одночасно кілька заходів забезпечення позову.

Разом з тим існують і певні обмеження в можливості застосування заходів забезпечення. Їх повний перелік міститься також у ст.150 ЦПК. Так, не допускається:

  • забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку;
  • зупинення рішень, актів Національного банку, а також установлення для останнього заборони або обов’язку вчиняти певні дії;
  • заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або ФГВО.

Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Крім того, варто акцентувати увагу на положеннях ч.10 ст.150 ЦПК, які вказують на неможливість ужиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Таке правило застосовувалося судами й раніше. Вперше відповідну правову позицію виклав Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 щодо трудових спорів. Проте пізніше ця правова позиція стала застосовуватися відносно всіх спорів. Нині ж вона отримала своє нормативне закріплення.

Вимоги до заяви

Заходи забезпечення позову можуть бути застосовані судом, який розглядає спір або розглядатиме його у випадку, якщо заява про забезпечення позову подана до подання позовної заяви. У старій редакції ЦПК була передбачена тільки одна категорія спорів, у якій було можливе забезпечення позову до його подання, — у питаннях захисту права інтелектуальної власності. Тепер таку умову виключили, у зв’язку із чим забезпечення позову до його подання стало можливим у всіх категоріях спорів, що має забезпечити своєчасне їх застосування судом і належний захист прав та інтересів позивача.

Така трансформація зумовлена посиленням вимог до позову. Тепер необхідно зібрати практично всі докази та сформувати чітку правову позицію, що вимагає певного часу. Разом з тим відразу після виявлення порушення права позивача він може звертатися до суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову, що дасть можливість готувати позов і подавати його без зайвого поспіху — якісно та зважено, з усвідомленням того, що виконання можливого рішення у справі вже забезпечене й подальше погіршення становища не можливе.

Отже, підставою для вирішення питання про забезпечення позову є відповідна вимога закону, ст.151 ЦПК, заява позивача (або його представника).

Вона подається в письмовій формі (викладена читабельним шрифтом, підписана заявником) до канцелярії суду особисто заявником або уповноваженим представником, на засіданні суду або направляється до суду засобами поштового зв’язку.

За змістом, заява повинна містити такі дані:

  • найменування суду, до якого вона подається (при цьому варто пам’ятати про правила підсудності: якщо заява про забезпечення позову подається до його подання, застосовуються правила підсудності, передбачені ЦПК; якщо одночасно з поданням позову — до того ж суду, до якого подається і сам позов; якщо провадження у справі вже відкрито, заяву про забезпечення позову потрібно подавати до суду, який розглядає справу);
  • інформацію про заявника (ім’я/найменування, місце проживання/місцезнаходження, поштові індекси, ідентифікаційний номер; крім того, заявникові необхідно вказати телефонні номери й адресу електронної пошти, якщо такі є), а якщо заява подається до подання позову, варто вказати аналогічну інформацію щодо інших осіб, які надалі можуть отримати статус учасників справи;
  • опис суті та предмета спору, де заявник викладає фактичні обставини виникнення спору, вказує на правові підстави його матеріально-правових вимог і визначає предмет спору;
  • обґрунтування необхідності забезпечення позову (заявник пояснює, чому необхідно застосувати заходи забезпечення позову, наводить свої доводи і посилається на докази щодо обставин, які підтверджують потрібність застосування таких заходів);
  • захід забезпечення позову, який заявник просить застосувати (обґрунтовує, чому слід застосувати саме обраний ним спосіб забезпечення позову, а не інший, і доводить відповідність заявленого заходу фактичним обставинам спору й можливим наслідкам його застосування або незастосування);
  • ціну позову щодо вимог майнового характеру;
  • пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення (це ще одна новела ЦПК: законодавець пропонує позивачеві самостійно запропонувати суду підтвердження своєї сумлінності в питанні заявленого забезпечення позову).

Особливості зустрічного забезпечення

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом унесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, визначеному судом. Ці гроші повинні гарантувати сумлінність позивача й забезпечити компенсацію збитків, яких може зазнати відповідач у випадку, якщо за підсумками розгляду справи в задоволенні позову буде відмовлено та встановлено, що вжитими заходами забезпечення позову відповідачеві були заподіяні збитки.

Крім депозиту, зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення від іншої особи, що не є заявником. Також суд може в порядку зустрічного забезпечення зобов’язати позивача вчинити певні дії для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

При цьому запропоноване заявником зустрічне забезпечення не є обов’язковим для суду. Останній, вирішуючи питання про забезпечення позову, вправі або прислухатися до побажань заявника в цьому питанні, або ні. Саме по собі зустрічне забезпечення не є обов’язковим, крім випадків, коли позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна на території України в розмірі, достатньому для відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову в разі відмови в задоволенні останнього, або коли суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії стосовно відчуження майна чи інші заходи здатні ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у разі відмови в задоволенні позову.

Крім того, до заяви про забезпечення позову повинна долучатися квитанція про сплату судового збору відповідно до встановленої законом «Про судовий збір» ставкою — 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо заявник — юридична особа, і 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо фізична.

Коли заява відповідає вказаним вище вимогам, суд розглядає її протягом двох днів. В іншому разі постановляє ухвалу про повернення заяви.

В окремих випадках суд може викликати заявника для надання пояснень або додаткових доказів, які підтверджували б необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках суд для розгляду заяви може призначити судове засідання, в яке викликати всіх учасників справи.

Нововведення й питання

Чинне законодавство не містить категоричної вказівки стосовно того, що питання прийняття або призначення заяви до розгляду в судовому засіданні повинне бути вирішене шляхом винесення ухвали суду. Тому правильним буде твердження, що такої ухвали виносити не потрібно, а виклик учасників справи в разі необхідності слід здійснювати в загальному порядку — шляхом судових викликів у встановленому розд.7 ЦПК порядку.

У результаті суд, розглянувши заяву про забезпечення позову по суті, може постановити ухвалу про:

  • задоволення заяви (застосування заходів забезпечення позову), вживши всіх заходів забезпечення, про які просив заявник;
  • часткове задоволення заяви — у випадку, якщо дійде висновку про необхідність забезпечення позову в якійсь частині;
  • відмову в задоволенні заяви — якщо вона буде недостатньо обґрунтованою або заходи забезпечення, які заявник просив застосувати, не відповідають суті спору або не співвідносні з ним.

Незалежно від результатів розгляду заяви винесена за його результатами ухвала може бути оскаржена зацікавленими особами в апеляційному порядку за загальними правилами, передбаченими розд.V ЦПК.

Ухвала суду про забезпечення позову (або часткове забезпечення) повинна містити висновки про результати розгляду поданої заяви, вид забезпечення позову, а також додаткову інформацію, необхідну для виконання. Крім того, в ухвалі може бути вказаний порядок її виконання.

Разом з тим у разі застосування судом зустрічного забезпечення про це також зазначається в ухвалі. Повинні бути вказані його вид і розмір (у разі грошового забезпечення), а також строк здійснення. Зустрічне забезпечення вважатиметься виконаним після надання суду підтверджувальних документів.

Ухвала про забезпечення позову (зокрема про часткове забезпечення) підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги на таку ухвалу не перешкоджає її виконанню.

Проте в разі невиконання заявником вимог зустрічного забезпечення в установлений строк суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч.10 ст.154 ЦПК).

Формулювання норми вказує на те, що при настанні вказаних обставин скасуванню підлягають не самі заходи, а саме ухвала як процесуальний документ, що є новелою. У свою чергу це породжує логічне запитання: якщо особа, права якої обмежені заходами забезпечення, подасть апеляційну скаргу на ухвалу суду про забезпечення позову, а заявник не виконає розпорядження ухвали в частині зустрічного забезпечення, то яке питання потрібно розглянути першим?

Можна наводити аргументи на користь розгляду апеляційної скарги або на користь скасування ухвали. У першому випадку йдеться про вирішення питання про дотримання судом норм матеріального та процесуального права, а в другому — про гарантування належного захисту прав та інтересів усіх учасників розгляду.

При цьому, скасовуючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції встановлюватиме факт невиконання заявником покладених на нього обов’язків щодо зустрічного забезпечення. Це, у свою чергу, може свідчити про зловживання таким заявником процесуальним правом. Натомість суд апеляційної інстанції зможе дати оцінку тільки діям суду першої інстанції. І те, й інше — необхідні заходи, проте що з них є пріоритетнішим у разі виникнення описаної вище ситуації? Це питання, дискусія навколо якого ще не вичерпана.

Таким чином, незважаючи на існування низки не до кінця вирішених питань, інститут забезпечення позову став гнучкішим, а значить, дієвішим. У кодексі з’явився внутрішній механізм заборон і гарантування сумлінності застосування його учасниками спору. Це в цілому свідчить про значний прогрес правової думки вітчизняного законодавця та зміцнення правових основ українського співтовариства.

Сергій ЧВАНКІН, голова Київського районного суду м.Одеси