//Судебное обжалование решений, действий, бездействия государственного или частного исполнителя

Судебное обжалование решений, действий, бездействия государственного или частного исполнителя

Виконання судових рішень є складовою частиною права на справедливий суд та завершальною стадією судового провадження, але якість виконання судових рішень бажає кращого. Державні виконавці, як правило, не завжди вживають всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішень і не дотримуються ефективності, своєчасності та повноти вчинення виконавчих дій. Судове оскарження рішення, дій, бездіяльності виконавців є дієвим засобом впливу на них. Однак процедура такого оскарження не є повністю врегульованою, наявна неоднакова судова практика, а процесуальні кодекси по-різному внормовують дане питання.

Юрисдикційність розгляду

На перший погляд, виконавець, здійснюючи примусове виконання судових рішень, є суб’єктом владних повноважень, а оскарження його рішення, дій, бездіяльності відноситься до справ адміністративної юрисдикції. Однак порядок судового оскарження рішення, діянь (дій або бездіяльності) виконавця визначено статями 383 – 389 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, ст. 1212 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України та ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України. При цьому згідно зі ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ. Відтак для визначення підвідомчості відповідної категорії справ перш за все необхідно з’ясувати, який суд видав виконавчий документ.

Аналогічний висновок слідує із постанови пленуму Вищого господарського суду України (ВГСУ) «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 р. № 9, у п. 9.1 якої роз’яснено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто в першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об’єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Таким чином, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ (постанова Верховного Суду України (ВСУ) від 16.03.2016 р. у справі № 6-30цс16 та від 16.11.2016 р. у справі № 6-931цс16). Зважаючи на те, що виконання судових рішень покладається на державних і приватних виконавців, які відповідно до ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» наділені однаковими правами та обов’язками, вищевказане роз’яснення ВСУ доцільно за аналогією застосовувати й до приватних виконавців.

Водночас ВСУ в постанові від 7.06.2016 р. у справі № 21-3280а15 та від 22.02.2017 р. у справі № 6-2946цс16 вказав, що скаргу на дії (бездіяльність) державного виконавця в процедурі примусового виконання вироку суду, яким задоволено цивільний позов, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки такий спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства судом, який видав виконавчий документ.

Коло скаржників

Відповідно до статей 14, 15, 16, 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами (стягувач, боржник), іншими учасниками (виконавець, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, оцінювач, особи, права інтелектуальної власності яких порушені) та особами (поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ) до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. При цьому сторони можуть реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

Скарга на рішення, діяння виконавців щодо виконання судових рішень згідно зі ст. 383 ЦПК України може бути подана стягувачем або боржником,  згідно зі ст. 1212 ГПК України — стягувачем, боржником або прокурором. При цьому відповідно до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про оскарження рішень, діянь виконавця.

Відтак у випадку порушення прав, свобод, інтересів осіб оскаржити рішення, діяння виконавця до суду відповідно до правил ЦПК України має право стягувач і боржник; відповідно до правил ГПК України — стягувач, боржник і прокурор; відповідно до правил КАС України — стягувач, боржник, їх представники, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, оцінювач, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, поняті, працівники поліції, представники органів опіки і піклування, інших органів та установ.

Таким чином, виходячи з положень вищевказаних норм, у разі оскарження рішень, діянь виконавця щодо виконання судових рішень, виданих у межах цивільного чи господарського судочинства, особами, які не є сторонами (їх представниками) у виконавчому проваджені або не є прокурором в межах господарського спору, то така скарга підлягатиме розгляду відповідно до ст. 181 КАС України (схожа позиція міститься в постанові ВСУ від 13.01.2016 р. у справі № 6-2850цс15; п. 2 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 р. № 3; п. 9.8 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9, п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 7.02.2014 р. № 6).

Вимоги до скарги, позову

Відповідно до ст. 181 КАС України до адміністративного суду особа звертається з позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця порушено її права, свободи чи інтереси. Вимоги до позовної заяви вказані у ст. 106 КАС України.

У п. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження» передбачені вимоги до скарги на рішення, діяння виконавців. Однак норми ЦПК та ГПК України не містять вимог до змісту відповідної скарги, не вказано про обов’язок додавання до неї її копій для інших осіб або про відправку їм даних документів, не визначено чи інша сторона виконавчого провадження обов’язково повинна бути залучена до участі в справі.

Зважаючи на вказані законодавчі прогалини, суди намагаються їх вирішити самостійно. Так, з аналізу актів ВСУ, ВССУ, ВГСУ слідує, що скарги на рішення, діяння виконавців мають  відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК і ГПК та містити відомості, перелічені п. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження». В разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді цих скарг, до них скарг мають застосовуватися положення ЦПК і ГПК, якими врегульовано аналогічні питання (п. 3 постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 р. № 14; п. 9 листа ВССУ від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13; п. 9.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9).

Водночас ВССУ у п. 7 листа від 28.01.2013 р. № 24-152/0/4-13 вказав, що згідно зі ст. 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність виконавця розглядається в судовому засіданні за участю заявника і виконавця, проте на практиці скарги розглядаються також за участю заінтересованих осіб — учасників виконавчого провадження (боржників або стягувачів), прав і обов’язків яких стосується подана скарга, а у випадку не зазначення їх у скарзі, заінтересовані особи залучаються судом до участі у справі.

Про обов’язкову участь всіх учасників судового процесу при розгляді судом скарги на рішення, діяння виконавця ВГСУ вказав в ухвалі від 3.02.2017 р. у справі № 18/327. Відповідно до неї справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність виконавця розглядаються судом за загальними правилами ГПК України з особливостями, встановленими ст. 1212 цього кодексу, тобто за участю всіх учасників судового процесу та виконавця, рішення, дії або бездіяльність якого оскаржуються. Тому відсутність доказів направлення копії скарги на дії виконавця іншій стороні та прокурору є підставою для повернення скарги заявнику без розгляду.

Щодо судового збору, то Законом України «Про судовий збір» не передбачено необхідність його сплати за подання скарги на рішення, діяння виконавця до загального чи господарського суду. Більше того, згідно з п. 9.3 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 9 та п. 14 постанови пленуму ВССУ від 7.02.2014 р. № 6 виконання судових рішень є завершальною та невід’ємною частиною судового процесу, тому суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, а відповідна скарга не підлягає оплаті судовим збором.

Однак при оскарженні рішення, діяння виконавця до адміністративного суду особі необхідно звернутися з позовною заявою та додати докази сплатити судового збору. На цьому наголосив пленум ВАСУ у п. 14 постанови від 13.12.2010 р. № 3, вказавши, що позовні заяви про оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються судовим збором відповідно до Закону «Про судовий збір» і за подання таких позовних заяв судовий збір сплачується на загальних підставах.

Таким чином, із метою ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів скаржникам при оскарженні рішення, дій чи бездіяльності виконавця доцільно дотриматися сформованих законодавчими нормами та судовою практикою вимог до скарг, позовів.

Автор: Володимир Піцикевич адвокат ЮК «LawWhales», кандидат юридичних наук

Джерело: Юридичний вісник України